Різне цікаве !

Минулого тижня у Львовi пес бiйцiвської породи загриз на смерть 80-рiчну жiнку. Господар собаки, онук загиблої, прокинувся вночi вiд звукiв боротьби.

Вибiгши в коридор, побачив, що його стафордширський тер’єр... їсть бабусю. Коли чоловік почав вiдтягувати оскаженілу тварину, вона кинулася на нього. Шокований “собачник” побiг до сусiдiв викликати мiлiцiю.

Але вiдразу потрапити до квартири, де озвiрiлий пес нівечив уже нерухоме тiло старенької, не змогли навiть мiлiцiонери. Опергрупа була змушена застрелити тварину, лише пiсля цього вдалося зайти всередину.

Ця трагедiя шокувала весь дiм. Сусiди згадали, що вже давно скаржилися господаревi на його собаку. Чоловiк не доглядав належно свого чотирилапого вихованця. Кажуть, тварина нерiдко гуляла вулицею сама, без намордника. Щоправда, до цього часу нiкого не скривдила. Що саме спричинило агресiю пса, наразi не вiдомо. Ветеринари насамперед повинні з’ясувати, чи тварина, бува, не була хворою на сказ. Утiм вiдомо, що такі iсторiї траплялися i з фiзично здоровими псами. Особливо – з так званими бiйцiвськими.

“Що ви, це сiмейний пес!”

“Чому серед псiв-убивць так часто трапляються саме американські стафордширськi тер’єри?” – запитую у  фахiвця з поведiнки, виховання i дресирування собак, зоопсихолога Андрiя Неуронова, а у вiдповiдь чую здивоване: “Що ви, це ж вiдмiнний сiмейний пес!”

Справдi, пояснює зоопсихолог, пращури цього собаки – учасники боїв. Для цього виводили породу. Для цих псів характерним є високий больовий порiг (коли цим тваринам накладають шви без анестезiї, вони реагують лише невеликим почастiшанням пульсу й дихання та навiть не заважають ветеринарові. Таку саму процедуру у вiвчарки неможливо провести без двох помiчникiв). Але бiльшiсть сучасних стафордширiв, розповiдає пан Неуронов, мають стiйку психiку, тому що господарі волiють розводити собак з темпераментом “сангвiнiк – урівноважений спокiйний тип”.

Головне призначення американського стафордширського тер’єра нині – бути сiмейним собакою. При цьому його охоронним iнстинктам можна знайти вiдмiнне застосування. Сучасних американських стафордширських тер’єрів використовують різноманітно: це чудові компаньйони, няньки, поводирi слiпих, учасники програм реабiлiтацiї душевнохворих, тренери iнших собак, полiцейськi й навiть рятувальники.

Поведінка дорослого собаки, пояснює пан Андрiй, надзвичайно залежить від виховання й соцiалiзацiї, які він отримав цуценям. Це справжня наука. Правильне виховання пса неможливе без його знайомства з раннього вiку з навколишнiм свiтом. Пiсля обов’язкової вакцинацiї господар повинен вiдвiдувати з малям людні місця, гуляти вулицями з інтенсивним рухом, возити його в мiському транспортi й машиною, привчати до інших собак, котiв, птахів, тобто до всього, що дорослий пес щодня зустрiчатиме в мiстi і тому повинен навчитися сприймати все це як належне. А ті собаки, які виростають на закритiй територiї, не мають належної соцiалiзацiї, агресивно реагують на все незвичне.

Хто в хатi господар?

Бiльшiсть стафiв обожнюють спати на м’яких меблях. Вищою насолодою для них є… можливiсть полежати з хазяїном на канапі. Тому дуже важливо від самого початку дати зрозумiти молодому стафу, що це можна робити лише з дозволу господаря або взагалi не можна. Таким чином тварина усвiдомлює: найкращi мiсця вiдпочинку (лiжко, диван) належать тільки “ватажковi зграї” (а саме так пес сприймає свою людську сім’ю)!

Неприпустимо, щоб чотирилапий вихованець вiдчув себе головним. Бо якщо гарчання гарненького цуценяти може насмiшити, то загрозливий вишкір 30-кiлограмового дорослого стафорда вже нiкому не видасться кумедним. Найменший прояв агресiї щодо господарiв, наголошує зоопсихолог, слiд припиняти негайно! Для всiх власникiв стафiв iснують три слова, які є ключем до успiху в стосунках із псом: твердiсть, поступовiсть i постійність.

Звiсно, пiд “твердістю” не варто розумiти постiйне покарання маляти за кожну провину. Взагалi тварина робить для себе правильний висновок лише тодi, коли розумiє, що повинна була виконати певну команду. А для цього пса необхідно спочатку навчити.

Iснує велика кiлькiсть застарiлих методик, якi, на превеликий жаль, ще застосовують нинi. Найефективнiший і найнадiйнiший спосіб, який найкраще сприяє навчанню собаки, – це послiдовне заохочення бажаної поведінки та м’яка корекцiя небажаної. Усе насправдi просто: молодi стафи в перiод статевого дозрівання – у вiцi вiд восьми мiсяцiв до 1,5 року – пробують, наскільки можуть бути неслухняними. I якщо хазаїн потуратиме їм, то цi спроби можуть вилитися у вiдкриту агресiю. Собака завжди повинен розуміти, що не виконувати команди “головного” – не можна, а будь-яка спроба зайняти мiсце ватажка зграї приречена на провал.

Природна агресiя? Чудова риса

Ще одна проблема, яка чатує на власникiв стафiв, – це схильнiсть до надмiрної агресiї до iнших собак. Щоб цього не трапилося, зоопсихологи радять: цуценя повинно якомога частiше контактувати з миролюбними представниками рiзних пород i вiку. Водночас слiд уникати спiлкування з неврiвноваженими й боягузливими собаками. Спроби виявити агресiю у свого стафа необхiдно рiшуче припиняти.

Важливо знати, що стафордширський тер’єр – це згусток енергiї, якому необхiдне активне навантаження: iгри з iншими собаками, тривалі прогулянки, пробiжки за велосипедом (пiсля 8 мiсяцiв), плавання в теплу пору року тощо. Якщо господар не має досвiду для виховання такого серйозного пса, то обов’язково слiд звернутися по допомогу до фахiвця, а не пускати все на самоплав. Агресія – це вроджена риса стафiв, однак якщо правильно виховувати собаку, вона буде рисою позитивною. Пес із твердим, “чоловiчим” характером нiколи не зрадить у вiдповiдальний момент. Саме тому мужнi стафи – це найкращi напарники рятувальникiв, міліціонерів. Вони навіть можуть охороняти дитину, якщо їх правильно видресирувати.

“А може, заборонити людям розводити собак агресивних порiд як хатнiх? –  запитую пана Неуронова. – Чи не варто нарештi прирiвняти їх до зброї i видавати дозвiл на таких цуценят лише кiнологам, охоронцям – тим, чия професiя вимагає iкластого напарника?”

“У такому разi, – каже зоопсихолог, – логiчно було б заборонити утримувати будь-яких домашніх псів”.

У кожному собаці закладено інстинкт хижака

Упродовж року в кожному європейському мiстi фiксують до 30000 нападiв собак на людей. Звичайно, не всi вони закiнчуються калiцтвами, але число красномовне. Це трапляється не тому, що один пес хороший, а інший – нi. Кожний собака за походженням – хижак. I хоча бiльшiсть сучасних псів не полюють уже багато поколiнь, iнстинкт звiра “сидить” усерединi. Будь-який собака знає, куди i як кусати, практично всі пси вмiють нападати раптово.

До того ж, собака – завжди озброєний. I зброя є частиною його тiла. Нарештi, собака набагато спритнiший за людину: центр ваги в нього у 2-2,5 разу нижче, точок опори чотири, а не двi, як у нас.

Звернiть увагу, яка хороша у собак реакцiя, якi вони верткi. До того ж, пси – дуже розумнi створiння, вони чудово пристосувалися до людини, знають усi нашi сильнi й слабкi місця. I всi цi риси нашi Барсики, Цезарi й Бровки чудово поєднують із головною своєю особливістю – iнстинктом хижака.

До речі, останнiм часом у городян рiзко зросла кiлькiсть собак із нестiйкою психiкою. Ранiше аматорське розведення псiв службових порід відбувалося насамперед у кiнологiчних клубах, якi мали право контролювати поголiв’я, а надмiрно агресивних тварин виключали з планового розведення. Якщо породистий собака, який перебував у приватних руках, був надто злостивим і некерованим, то навіть виникало питання про викуп його у власника та передачу в державний розплiдник. Нинi ж пси бiйцiвських порiд часто взагалi не перебувають на жодному облiку, тож проконтролювати, як їх утримують (а це дуже важливо і з огляду на закон про захист тварин вiд жорстокого поводження), наявнiсть належного медичного обслуговування (зокрема, вакцинацiї вiд сказу) – неможливо. Звідси – цi трагiчнi випадки, яких нині справдi чимало.